Історичний дискурс в науково-літературній спадщині Миколи Маркевича

Abstract

Аналізуються історіософські концептуальні підходи М. Маркевича, відносно трактовки історичного поступу українства від часів Русі до ліквідації Гетьманщини та інкорпорації усі українських земель Наддніпрянщини під скіпетр Російської імперії. В епоху становлення модерних націй перед європейськими інтелектуалами постала потреба сформулювати історичну концепцію, щодо права бездержавних народів на своє повноцінне та незалежне політичне життя. Звернення до минувшини передбачало пошук необхідних доказових фактів одвічної ексклюзивності мовного, культурного, історичного шляху поступу етноспільноти. Відповідно, історична наука повинна була задокументувати етнонаціональну автохтонність народу, щоб допомогти йому відродити свою політичну самоорганізацію. Саме це й було головною метою М. Маркевича при написанні «Історії Малоросії» та в інших працях. Вчений вперше запропонував нову схему періодизації історичного поступу України, котра відмежовувала українство від загальноприйнятої історіографічної державницької концепції Російської імперії. Наразі, М. Маркевич запропонував кардинально переглянути етногенез українського та російського народів та з іншої позиції трактує роль козацтва в житті українства. За візією вченого український народ зберігав свій державний статус в період політичної унії з Великим Литовським князівством та згодом з Річчю Посполитою до правління Сигизмунда ІІ. Історичний антракт державності, на переконання вченого тривав лише півстоліття. Б. Хмельницький разом з козацтвом відновили українську державність та уклали нову політичну унію з Московією на рівноправних умовах. Втім, у взаєминах Гетьманщини з Російською імперією, М. Маркевич дотримується традиційних поглядів властивих для українського старшинсько-козацького політикуму ХVІІІ століття.

The historiosophical conceptual approaches of M. Markevich are analyzed, in relation to the interpretation of the historical progress of Ukrainians from the time of Rus until the liquidation of the Hetmanship and the incorporation of all the Ukrainian lands of the Dnipro region under the scepter of the Russian Empire. In the era of the formation of modern nations, European intellectuals faced the need to formulate a historical concept regarding the right of stateless peoples to their full and independent political life. Turning to the past involved the search for the necessary evidentiary facts of the eternal exclusivity of the linguistic, cultural, and historical path of progress of the ethno-community. Accordingly, historical science had to document the ethno-national autochthonousness of the people in order to help them revive their political self-organization. This was the main goal of M. Markevich when writing «History of Little Russia» and in other works. For the first time, the scientist proposed a new scheme of periodization of the historical progress of Ukraine, which distinguished Ukrainianness from the generally accepted historiographical concept of the Russian Empire. Currently, M. Markevich proposed to radically revise the ethnogenesis of the Ukrainian and Russian peoples and interprets the role of the Cossacks in the life of Ukrainians from a different position. According to the scientist’s vision, the Ukrainian people maintained their state status during the period of political union with the Grand Duchy of Lithuania and later with the Polish-Lithuanian Commonwealth until the reign of Sigismund II. According to the scientist, the historical intermission of statehood lasted only half a century. B. Khmelnytskyi together with the Cossacks restored Ukrainian statehood and concluded a new political union with Muscovy on equal terms. However, in the relations of the Hetmanship with the Russian Empire, M. Markevich adheres to the traditional views characteristic of the eighteenth-century Ukrainian Cossack political system.