Інформаційно-освітнє середовище ЗВО як засіб формування інформаційної культури майбутніх учителів-філологів

Abstract

У статті розглядаються загальні питання побудови мережевого інформаційно-навчального середовища вищого навчального закладу. Дається визначення інформаційно-освітнього простору, інформаційно-освітнього середовища та інформаційно-навчального середовища ВЗО. Проводиться аналіз аспектів його використання в процесі формування інформаційної культури майбутніх учителів-філологів. Освітній простір розуміється як сукупність всіх навчальних закладів в системі освіти, що зв’язані певними стосунками та підкоряються одним законам. Студент у цьому випадку винесений за рамки освітнього простору. Поняття “освітнє середовище” є більш вузьким., його визначають як середовище функціонування конкретної освітньої установи, конкретне середовище навчального закладу, що представляє собою сукупність матеріальних, просторово-предметних і соціальних чинників та міжособистісних стосунків. Всі вищенаведені чинники взаємопов’язані, доповнюють та збагачують один одного і впливають на кожного суб’єкта освітнього середовища. Він також може визначатися як освітня система. Обґрунтованість такого розуміння освітнього простору полягає в тому, що він визначається і існує лише усередині освітнього процесу в чітких просторово-часових границях. Освітній процес здійснюється за жорстким розкладом та є закінченою і невід’ємною частиною навчального процесу, що вирішує певні дидактичні завдання і має низку інших ознак, характерних для освітньої системи. Освітнє середовище – це якісно новий історичний і логічний рівень організації системи освіти, що зберігає спадкоємність як щодо інноваційних форм організації навчального процесу, таких як трудова школа, міжпредметні зв’язки, інтегровані курси, так і щодо такої традиційної, класичної форми, як навчальний предмет. Освітнє середовище є конструктивною відповіддю на одне з основних питань сучасної педагогіки – про зв’язок освіти, науки і культури. Ввивчення інформаційного середовища відбувалося в різних напрямках, серед яких можна виділити три основні: інформаційне середовище як діяльність; інформаційне середовище як система форм комунікації, що історично склалися; – інформаційне середовище як інформаційна інфраструктура, створена суспільством для здійснення комунікативної діяльності в масштабах, що відповідають рівню розвитку цього суспільства (видавництва, бібліотеки, інформаційні центри, банки даних, засоби масової інформації тощо). У аспекті цієї проблеми можна виділити три найбільш значимих напрями у вітчизняній педагогіці: 1) розуміння системи освіти як культуродоцільного та культуроутворюючого середовища, малої культури, культурного мікрокосму; 2) перехід від знаннєвої до особистісно-розвиваючої, особистісно орієнтованої парадигми; 3) значне підвищення загальної методологічної культури педагогіки, диференціація емпіричного і теоретичного мислення, можливість проведення науково-педагогічного дослідження на теоретичному рівні. Всі три напрями характеризують новий етап розвитку педагогічної думки. На відміну від традиційного розуміння освіти як процесу опанування знаннями, уміннями та навичками, вони пропонують новий погляд на освіту; розвивають і збагачують педагогічну культуру нового часу, роблячи суттєвий внесок в історичний розвиток парадигмальної основи гуманістичної педагогіки.

В статье рассматриваются общие вопросы построения сетевой информационно-учебной среды высшего учебного заведения. Дается определение информационно-образовательного пространства, информационно-образовательной среды и информационно-учебной среды вуза. Проводится анализ аспектов его использования в процессе формирования информационной культуры будущих учителей-филологов. Образовательное пространство понимает как совокупность всех учебных заведений в системе образования, которые связаны определенными отношениями и подчиняются одним законам. Студент в этом случае вынесен за рамки образовательного пространства. Понятие "образовательная среда" является уже., его определяют как среду функционирования конкретного образовательного учреждения, конкретную среду учебного заведения, которое представляет собой совокупность материальных, пространственно-предметных и социальных факторов и межличностных отношений. Все вышеприведенные факторы взаимоувязаны, дополняют и обогащают друг друга и влияют на каждого субъекта образовательной среды. Он также может определяться как образовательная система. Обоснованность такого понимания образовательного пространства заключается в том, что он определяется и существует лишь внутри образовательного процесса в четких пространственно-временных границях. Образовательный процесс осуществляется по жесткому расписанию и является законченной и неотъемлемой частью учебного процесса, который решает определены дидактичные задания и имеет ряд других признаков, характерных для образовательной системы. Образовательная среда – это качественно новый исторический и логический уровень организации системы образования, которое хранит преемственность как относительно инновационных форм организации учебного процесса, таких как трудовая школа, межпредметные связки, интегрированные курсы, так и относительно такой традиционной, классической формы, как учебный предмет. Образовательная среда является конструктивным ответом на один из основных вопросов современной педагогики – о связи образования, науки и культуры. Изучение проблемы информационной среды происходило в разных направлениях, среди которых можно выделить три основные: информационная среда как деятельность; информационная среда как система форм коммуникации, которые исторически сложились; – информационная среда как информационная инфраструктура, созданная обществом для осуществления коммуникативной деятельности в масштабах, которые отвечают уровню развития этого общества (издательства, библиотеки, информационные центры, банки данных, средства массовой информации и тому подобное). В аспекте этой проблемы можно выделить три наиболее значимых направления в отечественной педагогике: 1) понимание системы образования как культуродоцільного и культуроутворюючого среды, малой культуры, культурного микрокосма; 2) переход от знаннєвої к личностно-развивающей, личностно ориентированной парадигме; 3) значительное повышение общей методологической культуры педагогики, дифференциация эмпирического и теоретического мышления, возможность проведения научно-педагогического исследования на теоретическом уровне. Все три направления характеризуют новый этап развития педагогической мысли. В отличие от традиционного понимания образования как процессу овладения знаниями, умениями и навыками, они предлагают новый взгляд на образование; развивают и обогащают педагогическую культуру нового времени, делая существенный вклад в историческое развитие парадигмальної основы гуманистической педагогики.

The general questions of construction of network informatively-educational environment of higher educational establishment are examined in the article. Determination of informatively-educational space, informatively-educational environment and informatively-educational environment of institution of higher learning is given. The analysis of aspects of his use is conducted in the process of forming of informative culture of future teachers-philologists. Educational space understands as an aggregate of all educational establishments in the system educations that is bound by certain relations and submit to one laws. A student in this case is taken away for scopes educational space. A concept "Educational environment" is already., he is determined as an environment of functioning of concrete educational establishment, concrete environment of educational establishment that is an aggregate of material, spatially-subject and social factors and interpersonality relations. All above-mentioned factors взаимоувязаны, complement and enrich each other and influence on every subject of educational environment. He also can be determined as an educational system. Validity of such understanding of educational space consists in that he is determined and exists only into an educational process in clear spatio-temporal границях. An educational process comes true on a hard time-table and is complete and inalienable part of educational process, that decides didactics tasks are certain and has a row of other signs characteristic for the educational system. Educational environment is quality new historical and logical level of organization of the system of education that keeps a succession as relatively innovative forms of organization of educational process, such as labour school, intersubject copulas, integrated courses, so in relation to such traditional, classic form, as an educational object. An educational environment is a structural answer for one of basic questions of modern pedagogics – about connection of education, science and culture. The study of problem of informative environment took place in various directions, among that it is possible to distinguish three basic: informative environment as activity; an informative environment as system of forms is communications that was historically folded; it is an informative environment as informative infrastructure, created by society for realization of communicative activity in scales that answer the level of development of this society (publishing houses, libraries, informative centers, jars of data, mass medias and others like that). In the aspect of this problem it is possible to distinguish three most meaningful directions in home pedagogics: a 1) understanding of the system of education as культуродоцільного and культуроутворюючого environment, small culture, cultural microcosm; 2) transition from знаннєвої to the personality-developing, personality oriented paradigm; 3) considerable increase of general methodological culture of pedagogics, differentiation of the empiric and theoretical thinking, possibility of realization of scientifically-pedagogical research at theoretical level. All three directions characterize the new stage of development of pedagogical idea. Unlike the traditional understanding of education as to the process of capture by knowledge, abilities and skills, they offer a new look to education; develop and enrich the pedagogical culture of new time, doing a substantial contribution to historical development of парадигмальної basis of humanistic pedagogics.