Статтю присвячено проблемі підготовки юристів для військової галузі. Метою статті є вивчення досвіду підготовки юристів, зокрема для військової галузі, у провідних країнах світу у контексті запровадження окремих практик у вітчизняну юридичну освіту з метою її реформування. У статті розглянуто поняття “військова юстиція” та структура військової юстиції як частини військової організації країни (військові суди; військова прокуратура; військова поліція; військова адвокатура; юридична служба військових формувань). Встановлено, що у державах, які належать до англосаксонської системи права (Великій Британії, США), всі органи військової юстиції входять до складу військових формувань і підрозділів і реалізують комплекс військово-юридичних функцій: слідчо-прокурорські (обвинувальні), судові, адвокатські (захисні), юрисконсултські. У європейських державах (Бельгії, Болгарії, Греції, Іспанії, Італії, Польщі, Португалії, Угорщині та ін.) органи військової юстиції функціонують у межах загальної юстиції (судова влада), не утворюючи окремої системи органів і не підпорядковуючись військовому командуванню. Підготовка фахівців із військової юстиції у більшості закордонних країн здійснюється у два етапи: спочатку студенти проходять загальну підготовку в юридичних університетах для набуття рівня “бакалавр”, надалі отримують відповідну спеціалізацію для продовження служби у військових підрозділах. Основними ознаками підготовки фахівців для військової юстиції у закордонній освітній практиці є: володіння базовими знаннями з різних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального та ін.); розвиток “правового” мислення майбутнього юриста (вміння аналізувати, роботи висновки, порівнювати та ін.); набуття навичок роботи з літературою та документами (законодавчою базою, судовими справами, навчальною літературою та періодикою; складання юридичних паперів); практична спрямованість підготовки (студентські конкурси із судових процесів, участь у роботі юридичних клінік, представлення інтересів і захист у суді; юридичні консультації; перемовини; посередництво). Запровадження окремих закордонних практик і досвіду вимагає ґрунтовного дослідження з позицій доцільності та можливості отримання позитивного результату.
The article is devoted to the problem of training lawyers for the military industry. The purpose of the article is to study the experience of training lawyers, in particular, for the military industry, in the leading countries of the world in the context of introducing certain practices into domestic legal education in order to reform it. The article examines the concept of “military justice” and the structure of military justice as part of the military organization of the country (military courts; military prosecutor’s office; military police; military advocacy; legal service of military formations). It has been established that in states belonging to the Anglo-Saxon system of law (Great Britain, the United States), all bodies of military justice are included directly in military formations and carry out the entire range of military-legal functions in military formations and units: investigative and prosecutorial (accusatory), judicial, lawyers (protective), legal consul. In European states (Belgium, Bulgaria, Greece, Spain, Italy, the Netherlands, Poland, Portugal, Hungary, etc.) Military justice bodies functionate mainly in the field of general justice (judicial power), without forming a special system of bodies and not being subordinate to the military command. Training of specialists in the military justice in most foreign countries is carried out in two stages: first students pass general training at law universities to obtain a bachelor’s level, and later on, they receive a corresponding specialization to continue serving in military units. The main features of training specialists for military justice in foreign educational practice are: possession of basic knowledge in various branches of law (constitutional, civil, administrative, criminal, etc.). Acquisition of skills in working with literature and documents (legislative framework, court cases, educational literature and periodicals, drafting legal papers); practical orientation of training (student competitions from litigation, participation in the work of legal clinics, defense in court; interview with a client/communication skills; negotiations; mediation). The introduction of certain foreign practices and experience requires thorough research from the standpoint of expediency and the possibility of obtaining a positive result.
