Значення розвитку непідготовленого усного мовлення у навчанні аспірантів іноземної мови на нелінгвістичних спеціальностях

Abstract

Стаття присвячена проблемі розвитку непідготовленого усного мовлення у навчанні аспірантів іноземної мови в нелінгвістичній аспірантурі в умовах сучасної комунікативної парадигми. Формування мовної та мовленнєвої компетентностей є необхідним для кваліфікованої професійної діяльності в різних сферах виробничої, наукової, суспільної діяльності та ділового партнерства, тому однією з цілей навчання іноземної мови є формування в аспірантів умінь та навичок непідготовленого усного мовлення в різних ділових, наукових, професійних і академічних ситуаціях. Це мовлення є природною мовленнєвою діяльністю, під час якої мовець майже безпомилково і в природному темпі мовлення використовує засвоєний мовний матеріал, навички та вміння для здійснення реальної комунікації. Характерними рисами непідготовленого мовлення є ініціативність, імпровізація, логічний розвиток думки, її композиційна впорядкованість, послідовність, вільне та адекватне використання мовних форм, природний темп усного мовлення. Непідготовлене усне мовлення завжди зумовлене реальною ситуацією спілкування. Отже, навчання іноземної мови повинно бути наближене до реальних умов життя тих, хто навчається; організація їх мовленнєвої діяльності повинна відбуватися з урахуванням середовища, в якому вони знаходяться, тому особливі труднощі в процесі непідготовленого мовлення викликає використання мовного матеріалу. Враховуючи методичні передумови навчання непідготовленого усного мовлення, його можна поділити на мовлення, в якому підготовлений зміст, але не підготовлена форма мовлення, та мовлення, в якому не підготовлений ні зміст, ні форма. Непідготовлене усне мовлення може бути діалогічним і монологічним. До ефективних засобів розвитку в аспірантів непідготовленого усного мовлення належить ділове спілкування, бесіда та дискусія.

The article deals with the issues of teaching foreign language spontaneous oral speech to the post-graduates taking the non-linguistic post-graduate courses under conditions of the modern communicative paradigm. The formation of the language and speech competences is necessary for the qualified professional activity in the production, science, social activity and business, so one of the aims of teaching a foreign language is forming the post-graduates’ skills and habits of spontaneous oral speech in the various business, scientific, professional and academic situations. It is the natural speech activity during which a speaker practically without mistakes and in the natural pace of speech uses the acquired language material, skills and habits for the realization of the real communication. The characteristic features of spontaneous speech are the initiative, improvisation, logical development of the thought, its compositional order, free and adequate usage of the language forms, and natural pace of oral speech. Spontaneous oral speech is always determined by a real situation of the communication. Teaching the foreign language must be approximate to the real conditions of the life of those, who study; organizing their speech activity must occur considering the environment in which they are; so the usage of the language material is especially difficult in the process of spontaneous speech. Taking into account the methodological aspects of teaching spontaneous oral speech it can be divided into speech with the prepared context and not prepared form of speech, and speech when the context and form are not prepared. Spontaneous oral speech can be dialogical and monologous. The business communication, talk and discussion are the effective means of developing the post-graduates’ spontaneous oral speech.