Програма Єжи Ґедройця досі актуальна в Україні та Росії (до 10-ти річчя від смерті редактора паризької «Культури»)

Abstract

Аналіз діяльності та досягнень Єжи Ґедройця дає аргументи, що підтверджують дієвість розробленого ним методу польсько-українського діалогу, який відкрив перспективу довгострокової угоди. Єжи Ґедройць належав до незалежної польської інтелігенції у міжвоєнний період і разом з М. Здзеховським, С. Лосом, М. Бобжинським вірив, що безпосереднім джерелом наростання конфліктів між Польщею та Україною протягом століть була «запрограмована» відсутність інтересу до історії та культури України і, особливо, відсутність зацікавленості у незалежності українського народу у ХVІІ-ХХ століттях. Однією з основних цілей функціонування журналу «Культура» було подолання відсутності знань поляків про Україну. Як редактор, так і експерти, досліджуючи українське питання для «Культури», приділили особливу увагу питанням, що важливі для обох країн, наприклад, визнання польського післявоєнного Східного кордону серед польської еліти, особливо, за умов еміграції співтовариства, а також визнання права громадян України на Львів і права литовців на Вільнюс. Зміни у свідомості польського товариства стимулювали процес формування в українців прагнення до незалежності, а потім призвели до визнання незалежної української держави у 1991 році, що змінило національну ідентичність поляків, які почали сприймати Україну як свого сусіда і партнера у міжнародних відносинах. Видатний російський вчений з Москви Лілія Шевцова стверджує, що без визнання і прийняття української незалежності та без встановлення партнерських відносин з Україною, Росія не зможе звільнитися від своїх нео-імперських амбіцій, які є руйнівними для Росії і загрожують безпеці Європи.

The analysis of Jerzy Giedroyc’s achievments and activities provides us with arguments that justify the accuracy of the method he worked out for the Polish-Ukrainian dialogue, which gave the prospect of a lasting agreement. Jerzy Giedroyc belonged to those independent Polish intellectuals of the inter-war Poland, who – similarly to M. Zdziechowski, S. Los or M. Bobrzynski – believed that the direct source of conflicts increasing over the centuries between Poland and Ukraine was in a sort of Poles’ «programmed» lack of interest in Ukrainian history and culture, and especially in independence aspirations of the Ukrainian people in the 17th – 20 th centuries. One of fundamental aims of Kultura [Culture] was to overcome the Poles’ lack of knowledge about Ukraine. Both the editor and the experts writing about Ukrainian matters in Kultura paid special attention to matters important to both nations, such as recognition of Polish postwar eastern borders by Polish elites, especially by the émigré community, as well as the recognition of Ukrainians’ rights to Lvov and Lithuanians’ rights to Vilnius. The changes in the awаreness of Polish society which stimulated the process of the acceptance of Ukrainians’ aspirations for independence and then led to the acceptance of the independent Ukrainian state in the borders established in 1991 resulted in the change of the national identity of Poles, who began to perceive Ukraine as their neighbour and partner in international relations. Eminent Russian scholar from Moscow Lilia Shevcowa (cited in the paper after an article about J. Giedroyc in Novaya Polsha, 2010, no 9 (122) and Ukraina in Kak Viekha [in:] Odinokaya Dzerjava) claims that without the recognition and acceptance of independent Ukrainian and without the establishment of partnerhip relations with Ukraine, Russia will not be able to free itself from its neo-imperialist ambitions, ambitions which are destructive for Russia and threatening the security of Europe.