Дисертаційна робота присвячена систематичному критичному аналізу рецепції
християнсько-персоналістичної теології Августина у православній думці кінця XX –
початку XXI століть. Доведено, що сучасна історико-філософська та історикобогословська думка переживає зсув парадигми у розумінні теології Августина від
есенціальної до персоналістичної. Православні теологи початку XXI століття у творчості Августина знаходять джерело для спекуляцій про Бога не просто як про
спілкування Трьох, а як про спільноту любові. Виявлено, що православні
фундаменталісти критикують Августина за есенціалізм, фаталізм, представлення
Бога як джерело покарань. Доведено, що виправдання августинізму від усіх
звинувачень православних фундаменталістів стало можливим через відкриття
радикальності персоналізму Августина та через критичне переосмислення історії
православної рецепції августинізму. Встановлено, що для тріадології Августина
принциповою є відмова застосовувати щодо Бога категорії загального та
індивідуального. Відповідно, Божа сутність не може розумітися як щось «загальне»,
а іпостасі як «індивідуальне». Для Августина характерна більша конкретність в
уявленнях про Божу сутність та про спілкування Трьох як реальність, яка цій
сутності тотожна. Бог і є спілкування Трьох. Це спілкування є єдністю, і Троє
різняться своїми відносинами у цьому спілкуванні. Сучасні православні богослови
наголошують, що існує певна свобода у висловлюваннях при інтерпретації
віросповідної ортодоксії, якою скористався Августин у своїй тріадології. Однак
Августин завжди строго відрізняв у єдиному Богові Отця, Сина і Святого Духа,
виступав проти субординаціонізму, модалізму та інших викривлених уявлень про
Трійцю. Тому тріадології Августина і каппадокійців – це варіації у вираженні
єдиного християнського віросповідання. Так само Августинове і каппадокійські
вчення про співвідношення свободи людини і напередвизначення є цілком
прийнятними для сучасної теології, вказуючи на таємницю відносин, яка осягається
скоріше не у раціоналізованих системах, а через особистий досвід.
Диссертация посвящена систематическому критическому анализу рецепции
христианско-персоналистической теологии Августина в православной мысли конца
XX – начала XXI веков. Доказано, что современная историко-философская и
историко-богословская мысль переживает сдвиг парадигмы в понимании теологии
Августина от эссенциальной к персоналистической. Православные теологи начале
XXI века в творчестве Августина находят источник для спекуляций о Боге не просто
как об общении Трех, а как о сообществе любви. Выявлено, что православные
фундаменталисты критикуют Августина за эссенциализм, фатализм, представление
о Боге как источнике наказаний. Доказано, что оправдание августианизму от всех
обвинений православных фундаменталистов стало возможным благодаря открытию
радикальности персонализма Августина и через критическое переосмысление
истории православной рецепции августианизма. Установлено, что для триадологии Августина принципиальным является отказ применять по отношению к Богу
категории общего и индивидуального. Соответственно, Божья сущность не может
пониматься как нечто «общее», а ипостаси как «индивидуальное». Для Августина
характерна большая конкретность в представлениях о Божьей сущность и об
общении Трех как реальности, этой сущности тождественной. Бог и есть общение
Трех. Это общение является единством, и Трое различаются своими отношениями в
этом общении. Современные православные богословы отмечают, что существует
определенная свобода в высказываниях при интерпретации вероисповедной
ортодоксии, которой воспользовался Августин в своей триадологии. Однако
Августин всегда строго отличал в едином Боге Отца, Сына и Святого Духа,
выступал против субординационизма, модализма и других искаженных
представлений о Троице. Поэтому триадологии Августина и каппадокийцев – это
вариации в выражении единого христианского вероисповедания. Так же
Августиново и каппадокийские учение о соотношении свободы человека и
предопределения вполне приемлемы для современной теологии, указывая на тайну
отношений, которая постигается скорее не в рационализированных системах, а
через личный опыт. Предложенное в радикальной ортодоксии протестантскими и
католическими богословами видение социальной теории Августина как
предложения о ненасильственном построении альтернативной социальности как
сети сообществ, отношения в которых подобны отношениям в Троице, принимается
современными православными мыслителями как основа для православной
политической теологии.
The dissertation is devoted to the systematic critical analysis of the reception of
Augustine's Christian-personalistic theology in the Orthodox thought of the late XX –
early XXI centuries. It has been proved that modern historical-philosophical and
historical-theological thought is undergoing a paradigm shift in the understanding of
Augustine's theology from essentialist to personalistic. Orthodox theologians of the early
21st century found in Augustine's writings a source for speculation about God not simply
as a communion of the Three, but as a community of love. Orthodox fundamentalists have
been found to criticize Augustine for essentialism, fatalism, for presenting God as a source
of punishment. It is proved that the justification of Augustinianism against all accusations
of Orthodox fundamentalists was made possible by the discovery of the radicalism of
Augustine's personalism and the critical rethinking of the history of the Orthodox
reception of Augustinianism. It is established that for the Augustinian triadology, the
refusal to apply the categories of general and individual to God is fundamental. Accordingly, the essence of God cannot be understood as something "general" but
hypostasis as "individual." Augustine is characterized by greater specificity in the
conceptions of God's essence and of the communication of the Three as a reality that is
identical with that essence. God is the communion of the Three. This communication is
unity, and the three differ in their relationship in this communication. Modern Orthodox
theologians emphasize that there is some freedom of expression in the interpretation of
religious orthodoxy used by Augustine in his triadology. However, Augustine always
made a strict distinction in the one God of the Father, Son, and Holy Spirit, opposed
subordinationism, modalism, and other distorted ideas about the Trinity. Therefore, the
triadologies of Augustine and the Cappadocians are variations in the expression of a single
Christian faith. Similarly, the Augustinian and Cappadocian doctrines on the relation
between human freedom and predestination are perfectly acceptable in modern theology,
pointing to the mystery of relations, which is rather comprehended not through
rationalized systems but through personal experience.
