Розглянуто проблему вивчення особистості, процесу її саморозвитку та самовдосконалення в історико-філософському аспекті, охарактеризовано основні історичні етапи, а також проаналізовано праці вчених різних епох, присвячені проблемі формування самовдосконалення та філософським передумовам дослідження феномена самовдосконалення. Розглянуто проблеми розвитку й становлення означеного феномена у філософській спадщині. У контексті дослідження автором подано коротку філософсько-історичну ретроспективу сприйняття феномена саморозвитку. Це пов’язано з тим, що різні філософські напрями пропонували різні погляди на проблему самовдосконалення. Різноманіття сучасних контекстів вивчення цієї проблеми знаходить втілення в роботах, котрі тлумачать феномен саморозвитку в рамках свого предмета дослідження. У філософських джерелах немає цілісної теорії саморозвитку особистості, але є матеріали, на основі яких можна простежити аспектні рішення досліджуваної проблеми. Також слід зазначити, що в науці накопичено певний теоретичний фонд знань про процес саморозвитку особистості. Доцільно розглянути феномен саморозвитку з позицій основних розділів філософії:
− в рамках онтології можна виділити генезис саморозвитку, його філософський «базис» і психолого-педагогічну
«надбудову»;
− гносеологія дозволяє досліджувати саморозвиток як процес самопізнання;
− аксіологія показує саморозвиток як процес засвоєння цінностей;
− за допомогою діалектики саморозвиток можна досліджувати як процес, природа якого внутрішньо суперечлива: за його підсумками особистість може набути набір як позитивних, так і негативних якостей, досягти успіху або прийти до краху;
− синергетика розглядає саморозвиток в тісному зв’язку з самоорганізацією і системністю як фундаментальними
властивостями відкритої системи, прикладом якої може бути людина.
The article deals with the problem of the study of personality, the process of its self-development and self-improvement of the personality in its historical and philosophical aspect, describes the main historical stages, as well as analyzes the works of scientists of different epochs, devoted to the problem of formation of self-improvement and philosophical study of philosophical and philosophical studies. The problems of development and formation of a certain phenomenon in the philosophical heritage are considered. In the context of the study, the author presents a brief philosophical and historical retrospective of the perception of the phenomenon of self-development. This is due to the fact that different philosophical directions offered different views on the problem of self-improvement. The variety of contemporary contexts for the study of this problem is embodied in works that interpret the phenomenon of self-development within the scope of their subject of study. In philosophical sources there is no comprehensive theory of self-development of the personality, but there are materials on the basis of which can be traced aspect solutions to the problem under study. It should also be noted that a certain amount of theoretical knowledge about the process of personality self-development is accumulated in science.
It is advisable to consider the phenomenon of self-development from the standpoint of the main sections of philosophy:
− within the ontology it is possible to distinguish the genesis of self-development, its philosophical «basis» and psychological and pedagogical «superstructure»;
− epistemology allows you to explore self-development as a process of self-knowledge;
− axiology shows self-development as a process of assimilation of values;
− through dialectic self-development can be explored as a process, the nature of which is internally contradictory: according to its results, a person can acquire a set of both positive and negative qualities, to succeed, or to collapse;
− synergetics considers self-development in close connection with self-organization and systematicity as fundamental properties of an open system, an example of which can be a person.
