Стаття присвячена фундаментальним
проблемам і ціннісним стратегіям освіти.
Відзначається, що рух від загального до конкретного, коли до процесу
пізнання постійно залучається соціальний контекст, дає можливість
адекватно, у річищі системного підходу, визначити провідну логіку розвитку освіти і виховання. Зсув акценту в західній соціальній філософії
освіти у бік особистої відповідальності і самодіяльності з неминучістю
перетворює суспільні проблеми на просвітницькі. Людина, оголошена винуватцем власних бід і відповідальною за особисте самоствердження, вимушена шукати засоби індивідуального самовдосконалення. Тому переважна
більшість концепцій, що аналізують відчуження і кризу особистості, є
просвітницькими утопіями, автори яких зайняті пошуками педагогічних
засобів самовдосконалення особистості. Пошуки такого роду обмежені
або безпосередніми інститутами соціалізації особистості (сім’я, школа,
вищий учбовий заклад), або тими сферами суспільного життя, які тісніше за інших пов’язані з процесом виховання і освіти (масові комунікації,
пропаганда, мистецтво тощо). Обгрунтовується необхідність плюралізму парадигм при розробці нових підходів до предмету філософії освіти.
Статья посвящена фундаментальным проблемам и ценностным стратегиям образования. Отмечается, что движение от общего к конкретному, когда в процесс познания постоянно вовлекается социальный контекст, дает возможность адекватно, в русле системного
подхода, определить ведущую логику развития образования и воспитания. Смещение акцента в западной социальной философии образования в сторону личной ответственности
и самодеятельности с неизбежностью превращает общественные проблемы в просветительские. Человек, объявленный виновником собственных бед и ответственный за личное
самоутверждение, вынужден искать средства индивидуального самосовершенствования.
Поэтому подавляющее большинство концепций, анализирующих отчуждение и кризис
личности, являются просветительскими утопиями, авторы которых заняты поисками педагогических средств самосовершенствования личности. Поиски такого рода ограничены либо непосредственными институтами социализации (семья, школа, высшее учебное
заведение), или же теми сферами общественной жизни, которые теснее других связаны с
процессом воспитания и образования (массовые коммуникации, пропаганда, искусство и
т. д.). Обосновывается необходимость плюрализма парадигм при разработке новых подходов к предмету философии образования.
The article is devoted to fundamental problems and value strategies of education. It is
shown, that motion from general to concrete, when a social context is constantly engaged in the
process of cognition, enables adequately, basing on system approach, to define leading logic of
development of education and upbringing. The shift in the Western social philosophy of education
in the direction of personal responsibility and initiative inevitably transforms the social problems
into enlightenment ones. A person declared guilty of his or her own misfortunes and responsible
for private self-affirmation, had to find a means of individual self-improvement. Therefore, the
vast majority of concepts, analyzing alienation and identity crisis, are the educational utopias
in which the authors are searching the pedagogical means of person self-perfecting. Such kind
of search is limited by institutions of socialization (family, school, university), or by those
areas of social life, which is closely linked to the process of education and upbringing (mass
communication, propaganda, art, etc.). The necessity of pluralism of paradigms is grounded in
the process of the new approaches developing to the subject of philosophy of education.
